Сатанов - город-курорт

У зеленому куточку українського Поділля, на мальовничому березі річки Збруч розташоване старовинне містечко Сатанів. Територія, на якій розташовано містечко, як і територія усього Поділля, була заселена ще в сивій давнині. Про це свідчать знахідки археологів, якими стали кам’яні знаряддя праці, а також знаряддя праці бронзової та мідної діб.

Подальші часи ця територія була заселена слов’янськими племенами тиверців та уличам.

Достеменний час виникнення Сатанова невідомий. Перша письмова  згадка про місто відноситься до 1404року коли король Владислав ІІ Ягайло подарував його Петру Шафранцю за військові заслуги, зобов’язавши його за це виставляти на королівську службу загін озброєних людей, таким чином призвавши обороняти прикордонні землі і сам Сатанів. Мова йшла вже про великий населений пункт.

Через деякий час ці маєтки викупив в Петра Шафранця князь Вітовт, а в 1431році ці землі перейшли Петру Одровонджу. Від того часу Сатанівські землі належали Одровонджам, їх нащадкам та спадкоємцям понад 300років.

     В 1444році Король Владислав ІІІ надав місту «Магдебургське право», як місту з самоуправлінням.

     Містечко Сатанів настільки оповите легендами та переказами, що навіть походження його назви викликає чи мало суперечок серед істориків та краєзнавців. Однією з версій назви «Сатанів» є трактування, що коли римське військо імператора Трояна після здобуття Дакії рухалося далі на північ, то один із воєвод –Тонілій, дійшовши до місця, де зараз розташоване селище, запитав у легіонерів: «Sat an non?» (« Досить, чи іти далі?») У відповідь почув:»Sat», що й дало назву містечку.

    Більшість місцевих жителів вважають, що, своє ім’я населений пункт отримав від когось із загарбників, які так і не змогли подолати міцні оборонні мури та зламати їхніх мужніх захисників.

     За іншою версією своєю назвою Сатанів має завдячувати духовним провідникам язичників-волхвам. Після хрещення Русі саме сюди , на береги Збруча прийшли гнані представниками нової віри священики. Язичницькі обряди вершились в цій місцевості  до сімнадцятого  століття включно. Все що було пов’язано з колишніми богами, церква оголосила сатанинськими.

                                                         -1-

Але найбільш вірогідною версією є та, що назва легендарного містечка  походить від молдавського «сат» - велике село, суфікс –нів і набуло форму Сатанів . У давні часи волохів (молдаван) у цій місцевості проживало чи мало, навіть одна із вулиць мала назву «Молдаванка». А ще є версія ,що назву містечку подарувало молдавське словосполучення «Сату Ноу», в значенні «Нове село», «Новосілки». Ось такі існують версії назви нашого старовинного містечка.

Протягом своєї довгої історії, крім тяжкого феодально-кріпосницького гніту і утисків, яких зазнавало населення Сатанова з боку місцевих феодалів і польських магнатів, йому не раз доводилось терпіти і від нападів татарських орд, і турецьких яничарів. В 1528-1532р.р. Сатанів зазнав страшного спустошення з боку ногайських і кримських татар, які тоді вели війну з Польщею. Особливо жорстоко містечко було спустошено в 1531році. Татари налетіли зненацька. Як вихор увірвались вони в Сатанів. З гортанним , диким криком понеслись по вулицям. Різанина була страшною не шкодували нікого ні дітей, ні старих. Будинки були пограбовані, дівчат забрано в полон. Людолови – так назвало населення кримських і ногайських татар.

Не встигло містечко оговтатись, відбудуватись, як 22квітня 1676року турецька армія оточила Сатанів. Мешканці міста чинили героїчний опір туркам, та сили були нерівні, турки вдерлися до міста. Жертвами турецьких яничарів стали чотири тисячі жителів містечка та його околиць. Султан Магомет ІY наказав зорати місце, на якому стояло місто. Над руйновищем біля річки височіли тільки розвалини замку. При штурмі загинуло немало і турецьких яничарів, до цього часу збереглися в цій місцевості кургани, де вони були поховані. Розореним і зруйнованим місто перебувало під владою турків до 1699року, це були дуже важкі часи.

Та Сатанів відродився. На початку ХYIII століття знову поселились люди на родючих сатанівських землях. В 1722році була відбудована фортеця, споруджені нові укріплення. З 1744року в Сатанові відбувається щорічний чотирьох недільний міжнародний  ярмарок . Тут зосереджуються купецькі склади товарів багатьох країн Європи і Сходу. Місто знову стає одним з великих торгових і промислових центрів Поділля, в ньому селились ремісники, вірменські, молдавські, грецькі, єврейські та німецькі купці. Про наявність  у місті грецьких купців говорила кам’яна плита на одному з будинків з польським написом «Дім грека Віссаріона».

Багато товарів з Сатанівського ринку вивозилось у західно-європейські держави: мед, віск, тваринний жир, худоба. Експортом цих товарів займались Львівські купці. Через Сатанів проходив так-званий торговий Коломийський шлях, який з’єднував Галичину з Литвою та Києвом. По цьому шляху Сатанів вів велику торгівлю з Москвою, особливо вином, яке поступало сюди з Молдавії.

Далі у відношені землеволодіння Сатанів мав таку долю – дочка Чарторийських, Єлізавета  Любомирська, одержала цей маєток у придане і передала його своїй дочці Олександрі Потоцькій, після чог маєток потрапив до князів Сангушко. Князь Роман Сангушко утримував тут великі табуни коней арабської  породи.

Серед жителів міста збереглася розповідь, що іконописець Сухарський за кам’яною стіною у східній частині міста добував з руди золото і продавав його таємно в м.Львів.

Після визволення правобережної України з-під влади шляхетської Польщі до складу Російської держави входила більша частина українських земель. Тут був збережений підкоморний суд, діяв Литовський статут. В 1796році сталися зміни в адміністративному устрої, і Сатанів увійшов до Проскурівського повіту Подільської губернії.

Багато цікавого є в історії Сатанова. Близькі до Сатанова села Покрівка, Юринці, Спасівка раніше відносились до містечка, були його околицями – околиця Покрови де знаходилась церква Пресвятої Богородиці, околиця Юри, околиця Спаса. Була вулиця, яка називалась Наливайковою, назву вулиці старожили пов’язують з іменем легендарного народного ватажка у боротьбі за визволення українського народу з-під влади шляхетської Польщі. Деякі історики вважають , що Северин Наливайко народився в містечку Сатанів.

Не можу проминути, ще такий достеменний факт, як проживання у Сатанові видатного лікаря і дослідника Станіслава Паца. Він довго жив і працював у Сатанові. Довгий час у містечці  зберігався будинок в якому він жив. Він весь був збудований з білого тесаного  карпатського каменю. Будинок був чотирьохповерховий, причому три поверхи його були під землею і тільки один, оздоблений різними прикрасами і різьбою по каменю, знаходився на поверхні землі.

Станіслав Пац був високоосвіченою людиною того часу, закінчив два університети в Кракові та Німеччині.Мандрував по багатьох країнах Сходу й Америки.У Сатанові його дуже поважали, він лікував усіх без винятку і бідних і багатих.

Крім лікарської справи займався акліматизацією звірів, організував звіринець, у якому було багато тропічних тварин, які розміщались у клітках у нижніх поверхах. Звіринець Паца у Сатанові був першим загальнодоступним зоологічним садом  на Україні, який тут був відкритий на 100років раніше ніж у Києві.Прожив С.Пац 123роки.

В 1899році став  до ладу  цукровий завод.

З1926 року по 1962рік – Сатанів був районним центром.

В 1933 році дала перший струм Сатанівська ГЕС.

Дуже важкими для Сатанівчан стало випробування Великої Вітчизняної війни.На території Сатанова було розстріляно понад 600чоловік. Хоробро бились проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни наші жителі. 56 чолові полягли смертю хоробрих за свободу і незалежність нашої Батьківщини.

280 чоловік полягли за визволення нашого містечка, які були поховані в братській могилі.

Пам'ятник «Плачучий Ісус».

Перш за все я хочу ознайомити вас з архітектурним пам’ятником, який був встановлений одним із перших на Україні приурочений подіям 1648-1654рр. визвольної війни пі проводом Богдана Хмельницького, встановлений в 1653році. В ті сурові часи лихоліть  Сатанів двічі зазнав кривавої різанини. Місто було оточено з усіх сторін міцними мурами, але штурму не було. Жителі самі відчинили ворота гетьманській армії. Не побажав здатися лише гарнізон Сатанівського замку. Та сили були нерівними, весь гарнізон, разом з уніатами, та мирними людьми був знищений.

З часом фортуна повернулася до Богдана спиною, і місто знову захопили жовніри коронного гетьмана Мартина Калиновського. За підтримку повстанців все православне населення Сатанова приговорили до страти. Але здоровий глузд переміг - стратили кожного десятого жителя містечка незважаючи на вік, стать та причетність до повстання.

В пам'ять про спасіння Сатанова від бунтівників і про жертв яких було страчено, Калиновський дав наказ встановити пам'ятник. Н а чотирьох метрову колону  встановили скульптуру – «плачучий Ісус». Її автором був хтось з місцевих умільців( в Сатанові їх було чимало). Невідомий майстер навіть не підозрював, що творіння його рук – перший в історії пам'ятник приурочений подіям визвольної війни 1648-1654р.р. Через декілька століть з'являться багато численні монументи з мрамору та бронзи. Але цей, перший, був із подільського вапняку. Достеменно невідомо, чому саме на цьому місці його встановили. Можливо тут були поховані жертви повстання. При проведені поряд з пам'ятником  земляних робіт тут було знайдено велику кількість людських останків. Тоді їх ніхто не досліджував, просто вивезли за межі міста.

Сатанівський замок.

Сатанів в ХYІ- ХYІІ століть був одним з прикордонних селищ, які складали укріплену оборонну лінію польсько-литовської держави на її південному кордоні. Статут прикордонного поселення стримував розвиток Сатанова. Для забезпечення захисту жителів містечка власники Одровонджі побудували на високому березі над Збручем - замок. Він знаходиться на горі, яка омивається річкою Збруч. В плані мав форму неправильного п’ятикутника. Площа його становила близько півтора гектара. Замок був обнесений мурами, на всіх рогах п’ятикутника стояли башти. Як бачимо збереглися східна (вона перед вами) і рештки башт, що розташовані над Збручем. Дві з них з боку, містечка, зруйнувались. В'їзд до замку був через містечко і південну башту. Мури, що з'єднували башти, мали подвійні стіни: зовнішні та внутрішні. Останні стояли по валу і були вищими від зовнішніх. Вали з внутрішніми мурами відокремлювались від зовнішніх ровом. Рови були всередині, і за мурами. Внутрішні рови не збереглися. Лише де-не-де на валах видно їх сліди. Стрімка

 гора з боку Збруча сама по собі неприступна, тому мури над річкою були одинарні.

Башти, які розташовувались на рогах замку, мали форму чотирикутників і виходили за лінію мурів.Вони одним своїм рогом впліталися в кут замка. Всі башти триповерхові, нижній поверх нижчий за інші. В нижніх поверхах є амбразури. В середньому  по чотири з кожного зовнішнього боку. А у верхньому поверсі – по два вікна з кожного зовнішнього боку. Зовнішні мури  не всі збереглися. В  деяких місцях висота їх досягала 10.5 метра, кожна з сторін його має близько 9 метрів. Товщина зовнішніх мурів і стін першого поверху – 1м.50см., на другому поверсі -1м.20см.,на третьому – 80см. Міжповерхові перекриття башт складалися з дубових помостів по дубових балках. Балки спиралися на пояси, одержані в результаті різниці товщини стін. Сходи в льохи і башти були кам'яні. У фортеці було багато підземних приміщень і ходів, споруджених з каменю і перекритих склепіннями.

В'їзд у замок  був у зовнішній бачні, що виходила на південь з боку містечка. Через яр проходив кам'яний міст, який з'єднував фортецю з містом.

Башта і стіни споруджені зі сланцевого каменю на вапняковому розчині. Наріжники, карнизи, наличники й одвірки дверей, вікон і бійниць зроблені з білого піщаного, тесаного  каменю, що надає  вежам стрункості та елегантності.

  В південно- східному розі збереглася кругла башта, вона являє рідкісний зразок  фланкуючих башт і являється чи не найстарішою в замку це- порохова вежа, в діаметрі вона має 6м. товщина стін 1.2м., в ній також є амбразури.  Тут заряджали ядра порохом,і в ній вони зберігались. Далі слідуємо з вами до вїздної міської брами.

  Міська брама.

 Споруджена у XY столітті і капітально відремонтована у ХYІІІ столітті, 1724рік. За планом башта майже квадратна. В нижньому  поверсі є кілька бійниць з розширюючи ми на обидві сторони щоками. На другому поверсі, з фронтону – три вікна, з інших боків по двоє, у верхньому поверсі по дві бійниці з кожного боку. Залишки декору, який зберігся, виконані з білого каменя в барочному стилі. Укріплення цієї фортеці  поєднувались з міськими укріпленнями. Ми бачимо з вами залишки двох кріпосних стін, що ведуть до міста. По їх напрямках можна визначити обрис міських укріплень. Вони йшли від замку  до сучасної вулиці Карла Маркса, по вулиці Куйбишева та далі до вїздної брами. З іншого боку  лінія укріплень проходила вздовж сучасної вулиці Жовтнева та змикалась з укріпленнями замку.

Замок стояв на шляху турок і татар при їх нападі на Польщу і мав  важливе значення в системі оборонних споруд Західного  Поділля. Про це говорить надпис, який зберігся на вїздній брамі, зроблений латинською мовою.

«Адам- Микола з Гранова Синявський, володар Шклова і Міши, каштелян Краківський , найвищий поводир державного війська, для громадської безпеки

оцю твердиню відновив, року христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщинну,що її стільки разів захищав грудьми.  Отож віща думка

 фундатора подбала про те,щоб побудувати цю браму, щоб Отаманській Порті загородити дорогу до Польщі, щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть ворота адові не здолають, надто коли цю твердиню закрито перед ворогами: одному тільки Богові, королеві і Батьківщині віддаватиме свої ключі.

           Року божого 1724»

Єврейська синагога

Ведучою серед пам'ятників архітектури Сатанова єврейська синагога, вона є одним із найкащих зразків синагог оборонного типу і являється однією з найстаріших в усій Східній Європі. Час практично не змінив її зовнішній вигляд. Синагога домінує над селищем, здалеку вона схожа на замок, або форт. Прямокутний обєм будівлі прорізаний десяттю високими стрільчатими вікнами і двума круглими вікнами на східному та західному фасадах.Стіни, товщина, яких досягає 1.5м. , зложені з місцевого вапняку. З трьох сторін прибудовані пристройки де знаходились бібліотека (яка в 1776 році була найбільшою на Поділлі вона налічувала754 книги), галерея для жінок і службові приміщення. Над основним обємом підіймається високий аттик з характерною для епохи польського ренесанса глухою аркатурою і різним білокамяним карнізом. В арках аттика зроблені бійниці для стрільби. Завдовжки головний будинок синагоги має 18метрів, завширшки – 16метрів. Монументальність сатанівської синагоги – краще свідоцтво високого духовного рівня та економічного стану  збудувавшої її общини . Архітектором  цієї синагоги – Орловський.

В багатьох записах  вказана дата її забудови (1532рік, в інших 1514рік) Пізніше була проведена реконструкція цієї будівлі.З західної сторони синагоги із вхідного приміщення  (нартекса) через різний білокамяний портал прохід веде в молебельний зал. Зал синагоги представляє собою єдиний простір, перекритий напівциркулярним (сводом) на розпалубках. Позеленівші камяні своди висотою 12м. – вражають. З внутрішньої сторони над входом розміщена прикраса із стука зображуюче грифонів, тримаючих медальйон з текстом і датою реконструкції – 1754рік. Кам’яні гвинтові сходи в товщі західної стіни ведуть на крівлю, де по периметру аттика з його внутрішньої сторони прокладено бойовий обхід. Із нартеку можна потрапити в підвали, які були з’єднані з підземними ходами, що за легендою йшли за Збруч.

Стіни і розкати молебельного залу колись були від штукатурені, а підлога крита розписом. В 1960роки місцева влада пристосувала цю будівлю під зерносховище. По причині різких перепадів вологості штукатурка з розписами осипалась. Окремі фрагменти різнокольорових розписів можна побачити на підлозі. В основному тут були зображені фігури тварин та птиць, а також рослинність, та сюжетні сцени.

Кам'яний арон-кодеш з барочними капітелями, фронтоном і валютами - розмальований золотою та лазурною фарбою, мав три яруси зображень. Над нішою намальований розкритий занавіс, благословляючі руки кохена та два грифони з короною. В фронтоні арон-кодеша помічені скрижалі Заповіту,

 над ним два рельєфних леви, які ніби спираються на медальйон з текстом і підтримують корону. В 1992році при розчистці були помічені невидемі раніше зображення: з обох сторін арон-кодеша під декількома слоями фарби  були сховані геральдичні леви, зображені в незвичайній манері. Крім того, на пілястрах під слоєм штукатурки було виявлено залишки білокамінної різьби: виноградні груздя і листя, - більша частина яких була збита.

Велична Сатанівська синагога – це пам'ятник, який зберіг у собі сліди різних епох в історії сатанівської єврейської общини. Он береже в собі багато таємниць і до цього часу залишається цікавим об'єктом досліджень.

Єврейське кладовище.

Єврейське кладовище можна по праву назвати кам’яним  літописом общини. Тексти та зображення на різних надгробних стелах дозволяють не тільки взнати імена і час життя її членів. А й уявити собі історичний фон її життя, заглянути у світ духовних та соціальних цінностей єврейських общин Східної Європи. Кладовище знаходиться за межами містечка на високому клиновидному пагорбі, котрий височіє над Збручем. Кладовище простягнулось майже пів кілометри з півночі на південь, ширина його близько 200метрів.Зі сходу кладовище було обнесене кам’яною стіною, залишки цієї стіни збереглися до цього часу. По датам поховань , чітко виділяються дві ділянки: старий - де налічується близь 500 могил ХYI-ХIХ ст., багато з яких сховані кущами, та новий. Тут близько 3000 могил ХIX-ХXст.

Саме старе із знайдених п’яти поховань ХYІст.- епохи заснування общини - датовано 1576роком. Найбільш ранні пам’ятки представляють собою прямокутні стели без декору і нагадують надгробні пам’ятники із Германії, Польщі та Чехії. Тексти на стелах збереглися лише частково, але іноді з них можна взнати дату народження і смерті та імена перших єврейських поселенців:Моше, Цви, Менахем, Хана дочка Шмуеля. Стели розділені на дві частини – в верхній зображувався символічний образ, в нижній – епітафія. В декорі памятників зустрічається декілька різновидностей зображення: дерев з плодами,виноградні лози, левиноголові риби. З надписів на стклах можна взнати про історичні події того часу.

Всі надгробні плити – мацеви, були  виконані місцевими майстрами каменярами і представляють собою витвір мистецтва всі вони різні. Більшість надгробних плит середини ХІІІст. Виконані з тонким художнім смаком. Саме в цей час мистецтво камяної різьби на надгробних стелах досягло свого найвищого розквіту  в єврейських общинах  Подолії та Червоної Русі. Мабуть Сатанову було суджено стати художнім центром, надавшим вплив на розвиток кам’яного мистецтва в усьому регіоні.

Свято-Троїцький монастир.

Свято – Троїцький монастир, як і Сатанівський замок збудовано на верхівці гори, що височіє над Збручем і мало чим  відрізняється від замку.

 Перед вами залишки Свято-Троїцького монастиря, хочу звернути вашу увагу на арку – вхід у дзвіницю, там ще збереглися залишки штукатурки, яка

      розписана. Вся будівля монастиря була від штукатурена і розписана   накатом. А зараз ми з вами пройдемо на територію монастиря і я розкажу вам його історію.

Ми з вами знаходимось на території Свято-Троїцького монастиря. Свято – Троїцький на честь святої трійці Бог Отець, Син, та Дух Святий.

Нікому невідома достеменна дата заснування монастиря. Із записів благочинного  протиерея Палібрами слідує

     (але є таке припущення), що заснований він у 839 році,монахом                 .відлюдником із Афін, ім'я його залишилось невідомим, у лісі в горі він знайшов природну кам’яну печеру в ній усамітнився для молитви. І настільки це місце здалось йому благодатним, що він так в тут і залишився. Через деякий час до нього приєднались монахи і таким чином тут був заснований печерний монастир, з Троїцькою церквою в цій же печері. Ця печера збереглася до нашого часу. Печера природна та рукотворна. З давнього печерного начиняння наразі збереглися кам’яні лежанки та схожий на велику тертку « камінь випробувань». Раніше на цьому камені той хто бажав постригтися у ченці мусив простояти навколішки у молитві цілу ніч. Зараз відвідувачі торкаються цього намоленого каменя з проханням до Бога. Колись до печер можна було потрапити ще й безпосередньо з території монастиря, там був спеціальний хідник - колодязь, залишки, якого збереглися й досі. 

В 1932 році в церкві в підземеллі були знайдені людські  черепи з табличками. Було пояснення, що під час правління унії непокірних людей, які не хотіли приймати католицизм заживо ховали. Домовини з живими, непокірними  людьми ставили поміж домовинами вже з мертвими, і ці заживо поховані люди вмирали такою страшною смертю. Пізніше у газеті «Дзвін» був поданий матеріал, в якому спростовувалась ця версія, який був сенс ховати цих людей, робити їм пам’ятні таблички, і ще й зберігати черепи. Там розповідалось, що ХІ ст. монахів ховали таким чином: помирав монах , його тіло завертали в совій, проводилась процедура поховання.Три роки могилу поливали, щоб мощі померлого швидше тліли. Потім  розкопували, мощі діставали, якщо вони були нетлінними, то це свята людина, його пере заховували, якщо мощі були тлінними, то кістки обмивали і клали у спеціально видовбані у камені полиці. На черепі, що зберігався окремо від кісток робився надпис імені даного монаха (Іоан, Петро і т.д.) В завалених монастирських льохах, було знайдено дуже багато таких черепів з табличками. Очевидно це були черепи древніх монахів. Що і свідчить про те, що монастир вже існував в ХІ ст.

Цікавим є те, що у 981 році, під час військових походів, обитель відвідав князь Володимир Великий, який йшов з військом для завоювання землі Перемишльської і зупинявся в скальному монастирі для молитви і благословення його війська. 

В 1711році монастир відвідав Петро І. Коли він повертався із Прутського походу, проїжджаючи Поділля вирішив ознайомитись з військовими фортецями.  у Сатанові зупинявся на два дні. Відвідав він і монастир. Існує така легенда, що коли Петро І прибув до монастиря, то ієромонах Йосип

                                                             -6-

Чижевський приготував промову для Петра, і коли став читати свою промову - блазень полководця підскочив до ієромонаха і обрізав йому бороду. Той був дуже образився за таку витівку блазня, але Петро І, щоб загладити цю провину подарував ієромонаху гаманець золотих. Ось така існує легенда, ніхто не знає, що в ній правда, але те, що тут ступала нога Петра великого, це дійсно так.

З відомих історичних постатей, які гостювали у монастирі, варто назвати також Олександра Суворова. Монастирські хронічки зафіксували, що вирушаючи в знаменитий Альпійський похід, перед тим, як  перейти  прикордонний на той час Збруч, він цілу ніч провів у молитві в монастирській церкві.

Вихідцем із Свято – Троїцького монастиря був Арсеній Сатанівський. При дворі царя Олексія Михайловича під час Никонівської реформи він керував редагуванням богослужбових книг. По цих книгах правлять службу й досі. Взагалі Свято – Троїцький монастир був знаним духовним та просвітницьким центром Поділля. Його ченці  підтримували контакти  з Могилянською, та Острозькою академіями, Львівським брацтвом та Києво – Печерською Лаврою.

А в 1653 році цю обитель відвідав  гетьман Богдан Хмельницький.

В 1413 році із печери церква була перенесена в новозбудовану дерев’яну. А в 1460 році була збудована кам’яна церква в ім’я Святої Трійці. Як бачите вона збереглася до нашого часу.

З інших джерел відомо, що дерев’яна церква була побудована у 1600 році. Коли  розбирали дерев’яну церкву, то на куполі було викарбовано 1600р. А кам'яна церква була побудована набагато пізніше – в 1744 році. Коли поновлювались всі фортифікаційні будівлі Сатанова. Монастир побудовано із білого каменю на вапняковому розчині, і як я вам вже говорила був від штукатурений і розписаний, прикрашений карнизом, який йшов по кожному ярусу. По бокам йшла ліпка – пілястра і він мав дуже гарний вигляд. В 1871 році у дзвіниці було установлено дзвін 37.5 пуди, пуд має 16.5кг. Коли в нього дзвонили то його було чути, аж у Сатанові.

З 1707 до 1793 року монастирем володів уніатський чернечий орден Святого Василіани. Ці роки відзначилися достатньо жорстокими порядками – навіть за найменше порушення орденського уставу винного жорстоко карали. Наприкінці ХYІІІ ст. з’їзд правлячого ордену вибрав Сатанівський монастир місцем для довічного ув’язнення ченців засуджених церковним судом до поховання живцем. З метою «технічної підготовки» в 1775 році в монастирі провели спеціальну реконструкцію. Першим і останнім з похованих заживо був Филимон  Вітошинський, який відмовився служити ордену. Засудженого спочатку відспівали, як живого, а потім замурували в спеціально відведеній келії. Колодязь внизу служив для природних потреб. В горі був маленький отвір для вентиляції. Їжу передавали через спеціальне віконечко. Місяць нещасного сповідали та причащали. Скільки витримав у цих нелюдських умовах нещасний чернець наразі невідомо.  Під час правління унії був збудований кам’яний монастир та церква,  хочу звернути вашу увагу на те, як побудована вона – поєднання двох стилів – православний (куполи

                                                           -7-

 православної церкви) та католич ний - (по формі будівля, вікна нагадують нам костел). До 1897року монастир був чоловічим. Але так, як монастир мав велике господарство – сади, городи, тримали худобу. Поратись з усім цим господарством було важко, майже всі монахи були приклонного віку. Тому монастир було переведено у жіночий. Монашки з новими силами взялись за роботу. Мури, якими був обнесений монастир розібрали. Стали обробляти сади, поля, ткали коври, які славились на все Поділля, шили ковдри, подушки, виготовляли ікони. Монастир утримував себе сам, ніхто на нього не працював. Ми з вами проходили село, яке має назву Слобідка, від слова «слобода» – свобода. Село це належало монастирю, але ніхто з селян на монастир не працював, люди мали певні свободи, їм було набагато легше жити ніж жителям Сатанова.

При монастирі було три церкви: Свято - Троїцька, Свято – Покровська та Свято – Миколаївська. Як бачимо із них залишилась тільки одна – Свято-Троїцька.

У 1929році рішенням місцевої влади монастир закрили. А під час окупації  1942року, зусиллями ігумені Рафаіли, обитель знову ожила. Почалася робота по відновленню монастирської садиби. Велика тружениця Рафаїла похована біля стін монастиря. Але в 1962 році місцевою владою знову було прийнято рішення закрити його і не тільки закрити, а повністю знести. На територію монастиря приїхали грузові машини. В той час в монастирі було 42 монашки, їх насильно посадили в машини і вивезли з обителі. Святково, з підйомом стали скидати дзвони, купола, хрести. Спочатку церкву пристосували під складське приміщення ( там зберігали пшеницю, овес, міндобрива). А так, як ніхто за монастирем не доглядав – він поступово почав руйнуватись. Декілька  років поспіль до монастиря навідалась з Кам’янця – Подільського монашка Никодима. Ще коли монастир був діючим вона часто його відвідувала і коли побачила, що сталося з Божою обителлю ( в церкві, все осипалось, із будівлі монастиря розбиралося каміння) . Не змогла Никодима залишитись до цього байдужою, вона написала прохання до вищестоящих органів, щоб цей монастир залишили, як пам’ятник архітектури. Зібрала підписи людей і відправила це прохання. Дуже дивно, але була отримана відповідь. Було прийнято рішення залишити монастир, як пам’ятник архітектури, і зробити тут краєзнавчий музей. Та ніхто нічого робити не став. Все залишили в  роз рушеному вигляді.

В 1989 році монастир було повернено православній церкві, І знову почались роботи по відновленню святої обителі. В церкві, всю штукатурку довелося здерти, відштукатурити заново і розмалювали масляними фарбами, ясна справа, що це далеко не те, що було. На початку ХІХ ст. церква була розписана натуральними фарбами і мала дуже гарний вигляд, а так, як вона довгий час була спустошеною всі стіни були обдерті, розписані відвідувачами , тому довелось все переробити.

До цього часу на будівлі, під дахом біля рогу , залишився  сонячний годинник, на ньому зображене усміхнене обличчя Бога сонця і з низу

                                                               -8-

 розміщений циферблат від 5 до 17, в центрі є штир, який  в сонячну погоду вказує котра година. З протилежного боку був такий самий годинник, але циферблат був з 17 до 22, той годинник не зберігся.

Рішення Синоду УПЦ про відродження у монастирі чернечого життя вже прийнято, проте ченців у Сатанові ще немає – їм, ще просто ніде жити. « На господарстві» поки що протоієрей Володимир. Він служить у монастирській церкві, і потроху займається відбудовою обителі. Повністю відремонтовано монастирську церкву, поновлено надбрамну башту, відбудовано четвертий ярус дзвіниці, встановили новий дзвін  вагою півтори тони. Цікаво, що, як тільки у старовинних стінах відродилось духовне життя місцеві мешканці почали зносити монастирське майно врятоване ними при закритті – богослужбові книги, образи, свічники. Люди увесь час вірили, що рано чи пізно життя тут відродиться. Повернувся навіть чималенький барельєф Божої Матері Ченстоховської, встановлений колись над входом до Свято – Троїцької церкви ще на початку ХYІІІ ст., одразу, як монастирем заволодів базиліанський орден. Цей образ довгий час переховували – спочатку закопавши у землю, потім на горищі одного з місцевих жителів. Сьогодні це одна з головних святинь монастиря. Суперечності у тому, що у православному храмі встановлено копію образу охоронця католицької Польщі не має, адже до Ченстохова знаменитий образ потрапив із православної України.

Подольские Товтры